НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ СТАНЕ ЕЛЕКТРОДАРСЬКИМ КРАЄМ?

На Закарпатті мають намір збудувати 330 міні-ГЕС

Рішення Закарпатської обласної ради № 310 від 4 листопада 2011 року «Про затвердження локальної та місцевих схем розташування малих гідроелектростанцій» поки що не удостоїлося належної уваги громадськості краю. А дарма – цей документ передбачає будівництво аж 330 (!) міні-ГЕС, стільки ж різногабаритних гребель, сотні водосховищ та водовідводів. Викликає подив і той факт, що цей масштабний проект, який охоплює чи не дві третини території області, не «піарить» і сама влада, яка не упускає шансу похвалитися перед народом куди скромнішими намірами.

СИЛА СТРУМУ

– Серйозну увагу питанню малої гідроенергетики депутати Закарпатської облради вперше за останні десятиліття приділили у 2007 році, після того, як у травні 2006-го на Рахівщині у с.Білин було введено в експлуатацію першу після Теребле-Ріцької (1956 рік) нову міні-ГЕС потужністю 630 квт, – каже голова комісії обласної ради з питань розвитку продуктивних сил, виробничої інфраструктури, банківської справи та інвестицій Богдан Кинів. – Тоді на сесії облради було ухвалено «Програму охорони та комплексного використання водних ресурсів річок області», що й спричинило активність потенційних інвесторів, які стали оббивати пороги обласної влади зі своїми пропозиціями, а чиновники не знали, що їм відповідати.

Наступного разу депутати облради повернулися до цього питання у серпні 2009-го, коли рішенням № 916 координацію усього комплексу організаційно-технічних заходів із вибору місць та розробки схеми розміщення малих ГЕС, пошуку інвесторів та супроводу інвестиційних проектів від погодження роз­міщення об’єктів до отримання дозволу на будівництво поклали на щойно утворене обласне Агентство із залучення інвестицій та господарського розвитку територій у Закарпатській області (тоді його очолював депутат облради від ЄЦ Віктор Трикур, а нині – депутат від цієї політсили Павло Балога) і доручили йому створити робочу групу з вибору місць та розробки схеми розміщення малих гідроелектростанцій.

Поки депутати приймали рішення та за­тверджували програми, залучені Агент­ством фахівці вибирали місця та розробляли схему, не надто відомий під­при­ємець В.Горленко збудував ще одну міні-ГЕС потужністю 800 квт на р.Красношурка у с.Красна на Тячівщині (2010 р.) та розгорнув будівництво другої потужністю 1,25 мгвт на р.Шипіт у с.Тур’я Поляна на Перечинщині.

В одному з недавніх інтерв’ю директор департаменту інженерного супроводу проектів уже згадуваного Агент­ства із залучення інвестицій Юрій Маркович розповів, що, згідно із затвердженими обласною радою локальними та обласною схемами розташування малих ГЕС, 30 об’єктів нині вже проходять містобудівне обґрунтування, ще 100 перебувають на стадії узгодження розташування. Хто саме взяв на себе непросту ношу будівництва міні-ГЕС, Б.Кинів та Ю.Маркович конкретизувати не наважилися. Більше того, пан Юрій відмовився від коментарів, мотивуючи відмову тим, що керівництво Агентства заборонило (!) йому поширювати будь-яку інформацію з тієї причини, що наразі кінцевих рішень по конкретних проектах ще не прийнято.

Чи не найбільше об’єктів гідроенергетики «Проект-330» передбачає розмістити у Тячівському районі. Заступник голови РДА Федір Стан каже, що інвестор мав намір ще у 2010 році розпочати будівництво каскаду з 4 міні-ГЕС дериваційного типу на річці Тересва між селами Нересниця та Крива загальною потужністю 20,5 мгвт, однак через проблеми із землевідведенням роботи й не починались. З якої причини виникли ці проблеми і в чому їхня суть – не сказав. А для району цей проект вважає дуже привабливим та вигідним, оскільки він не передбачає затоплення територій і його по­годили як екологи, так і рибоохорона. Про перспективу будівництва на території ра­йону масштабних водосховищ Ф.Стан на момент нашої розмови не знав.

Сільський голова с.Красна Василь Лиспух співпрацею з енергетиками теж задоволений. Каже, що інвестор міні-ГЕС В.Горленко виконує свої зобов’язання перед сільською громадою: на рахунок сільради вже надійшли два з трьох 45 тис. траншів на соціальний розвиток села, які будуть спрямовані на реконструкцію фасаду сільради та будів­ництво госпприміщення для зберігання дров у дитсадку, замінено на нові 4 трансформатори напруги. Окрім цього село щороку отримує по 10 тис.грн. орендної плати за землю, а з чотирьох вакансій операторів ГЕС дві заповнили його односельці. Щодо негативного впливу на природне довкілля села, то, за словами В.Лиспуха, наразі він не відчутний.

ПРИРОДНИЙ ОПІР

Менш захоплено, ніж представники влади, про міні-ГЕС розповідають екологи. Стосовно громадських слухань, які обов’язково передують будівництву, то їх організовують так, аби на зібрання прийшло якомога менше жителів. У Руській Мокрій на Тячівщині обговорювати важливу для села справу прийшли навіть далеко не всі сільські депутати. А в с.Тур’я Поляна на Перечинщині на цьому заході були присутні всього 54 особи – у тому числі й проектанти, представники забудовника, владних та контролюючих структур.

Прихильники «Проекту-330» нарікають, що отримати погодження документації від природоохоронців дуже важко. Довго шукати причину їхньої непоступливості не довелося.

– Усі проекти, котрі потрапляли на розгляд або погодження, мали в планах побудову дамб і гребель, – каже заступник начальника «Закарпатдержрибоохорони» Олег Ополонський. – Наслідком зарегулювання річкового стоку стане перекриття міграційних шляхів до нерестилищ, і як результат – часткова або повна втрата біорізноманіття іхтіофауни зарегульованої природної водойми. Малі ГЕС у гірських районах повинні працювати тільки в режимі природного стоку, оскільки при цьому максимально дотримуються природоохоронні та екологічні норми, передбачені чинним законодавством. Стаття 11 Закону України «Про Червону книгу України» визначає, що акваторія гірських ділянок річок має особливе природоохоронне значення, а їх господарське використання повинно бути обмежено в інтересах збереження середовища існування рідкісних та зникаючих видів риб. А раз так, то й жодні дериваційні водовідводи, якими вщерть наповнена схема, є неприйнятними.

Останній із проектів, що мав на меті відведення земельної ділянки для бу­дів­ництва міні-ГЕС, передбачав побудову підпірної дамби (висотою 3 м і довжиною 120 м) та створення невеликого водосховища поблизу с.Забрідь Великоберезнянського району на р.Уж. Для лобістів проекту дарма, що вказане місце межує з територією Ужанського національного парку.

– Кожен об’єкт гідроенергетики повинен пройти екологічну експертизу, і жоден не буде збудований без висновку експерта з питань екології. У намірах та проектах забудовників не завжди враховуються питання комплексних заходів щодо збереження оточуючого біо- та ландшафтного різноманіття у поєднанні з традиційним веденням господарювання територіальних громад, – визнає начальник Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрій Погорєлов. – Саме тому в процесі аналізу документації гідроелектростанцій екологи особливу увагу приділяють відповідності запланованої діяльності, наявності погоджень землекористувачів, місцевих органів самоврядування та виконавчої влади. Обов’язково проводиться державна екологічна експертиза техніко-економічного обґрунтування розміщення міні-ГЕС, забезпечується дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Та в тім і біда, що українське законодавство прописане так, що екологи можуть впливати на забудовника ... лише на стадії проектування. Інвестори це чудово знають і тому радо приймають усі зауваження та умови природоохоронців, добросовісно вносять їх у проект, аби лишень отримати погодження. А коли справа доходить до будівництва – роблять як хочуть. Здебільшого заради економії коштів вимоги тієї ж рибоохорони ігнорують, адже при введенні об’єкта в експлуатацію їхнього підпису вже не потрібно. Тому навчені гірким досвідом екологи «зарубують» об’єкти на стадії проектування, благо таке право від них ще не відібрали.

– Уже сам факт проведення масових будівельних робіт у верхів’ях Карпат є неприйнятним, оскільки це не тільки докорінно змінить гідрологічний режим майже всіх гірських річок Закарпаття, а й назавжди спотворить незаймане природне середовище Карпат, яке формувалося впродовж багатьох сто­літь, а сьогодні є найголовнішою візитів­кою нашого краю, – каже президент ГО «Еко­сфера» кандидат біологічних наук Оксана Станкевич-Волосянчук. – Збудовані майже 80 літ тому за Чехо­словаччини Оноківська та Ужгородська ГЕС практично не завдають жодної шкоди довкіллю: не міняють гідрологічного режиму річки і не руйнують життєву сферу живих орга­нізмів саме тому, що розміщені у середній течії Ужа. Сьогодні ж пропонується і уже здійснюється дуже небезпечний процес обезводнення річок у самих їх витоках. Окрім згубної дії на навколишнє середовище, масове будівництво ГЕС несе в собі й негативний соці­ально-економічний аспект. Не секрет, що сьогодні зелений туризм і рекреація є для верховинців одним, а для декого і єдиним засобом для виживання. Мережа дериваційних ГЕС, яка неодмінно призведе до обміління русел річок, негативно позначиться на туристичній привабливості регіону і, як наслідок, втраті місцевим населенням джерел доходів.

Окремий пласт проблем – верховинські водосховища, якими перенасичена прийнята обласною радою схема. Швидкоплинні прохолодні карпатські річки перетворяться у застояні теплі озера, у яких немає місця для струмкової форелі, харіуса, дунайського лосося, червонокнижних водних комах та мікроорганізмів. Для них водосховища – що для закарпатця спекотна пустеля.

Водночас досвід Теребле-Ріцької ГЕС свідчить, що велика площа затоплення території аж ніяк не забезпечує велику ємність води, оскільки такі рукотворні озера надто швидко замулюються. Зате водний баланс сіл зміниться колосально: від підняття рівня грунтових вод, що спричинить заболочення земель у селах, розташованих вище греблі, до зникнення води у колодязях у селах нижче греблі, а сотні тисяч мешканців Чорноголової, Лю­тої, Березників, Лисичева, Броньки, Липецької Поляни, Широкого, Горінчова, Березова, Заброді, Пригод, Широкого Луга, Тарасівки, Водиці, Красної, Лопухова, Руської і Німецької Мокрої, Колочави, Новоселиці, Верхнього Бистрого, Чорної Тиси, Ясіня, Лазещини, Косівської і Кобилецької Поляни, Богдана, Костилівки, Ділового та інших сіл, перед якими вимальовується перспектива жити під греблями досить-таки крупних водосховищ, стають ще й заложниками паводкової сти­хії.

ТАРИФ НАПРУГИ

У загальних положеннях «Програми охорони та комплексного використання водних ресурсів річок області» йдеться, що «споживання електроенергії Закарпатською областю становить 2,0 мільярди кіловат-годин на рік, із них власного виробництва – 120–160 мільйонів кіловат-годин, що становить 6–8 відсотків загального споживання. Область практично повністю залежить від постачання електро­енергії з енергосистеми України. Водночас із 42 млрд.квт-год. потенційної гідро­енергії річкового стоку України на долю області припадає 10,2 млрд.квт-год. на рік, із них 4,5 млрд.квт-год. – технічно доцільний гідропотенціал для виробництва електроенергії».

З точки зору бізнесу будувати міні-ГЕС на карпатських річках і потічках – справа архівигідна. Уже згадуваний Б.Кинів, який у вільний від депутатства час працює директором Білинської міні-ГЕС, визнає, що активність інвесторів зросла відтоді, як уряд 15 січня 2009 року прийняв постанову «Про затвердження «зеленого» тарифу». До 2030 року ДП «Енергоринок» купуватиме у «зелених» виробників їхню енергію не за ринковою ціною, а суттєво дорожче. Сьогодні «зелений тариф» для міні-ГЕС становить 88,08 коп., у той час, коли оптова ринкова ціна одного кВт становить 60 коп., тож прибутковість бізнесу є більш ніж очевидною.

Перетворення Закарпаття у такий собі Електродарський край ще мало б якесь обгрунтування, якби в Україні існував дефіцит електроенергії. Але ж ситуація абсолютно протилежна – у нашій країні виробляється електрики більше, ніж споживається, тож спокуса покачати грошенят з державної скарбниці на різниці у ціні є очевидною. 

Для самих жителів гірських сіл, чиї потічки закують у бетонні русла чи пустять трубами під землю, немає жодного значення струм, якого генератора – Дніпрогесу, Хмельницької АЕС, Бурштинської ТЕЦ чи із сільської міні-ГЕС освітлюває їхню оселю, живить побутові прилади чи «крутить» верстати на підприємствах, оскільки тарифи на електроенергію для споживачів у країні єдині. Тож гріх від Бога дозволити спотворити первозданну природу Карпат виключно заради надприбутків.

Ще більш цинічною і підступною стосовно корінних жителів краю бачиться цілком реальна перспектива продати високорентабельний енергетичний бізнес іноземцям, які не перейматимуться питанням, у що перетворяться закарпатські річки до 2030 року. Наглядним прикладом «газдування» іноземців в енергетичній сфері України є ситуація в нафтопереробній галузі.

Надто промовистою є фраза: «Область практично повністю залежить від постачання електроенергії з енергосистеми України». А що, хіба прогнозується геополітична ситуація, за якої Київ за­грожуватиме Закарпаттю енергетичним шантажем? Чи автори програми вбачають перспективу нашого краю поза Україною? Зрештою, Закарпаття повністю залежне і від загальнодержавних поставок газу, вугіл­ля, нафто­продуктів. То що, заради енергетичної незалежності відновлювати Ільницькі шахти та дірявити закарпатську землю у пошуках нафти та газу?

Чи враховувались ці злободенні питання перед затвердженням Програми в представницькому органі влади Закарпаття? – поцікавилися ми у члена про­фільної комісії облради, директора ужгородського заводу «Турбогаз» Михайла Качура. – Програма вже де­кіль­ка років знаходиться в роботі, однак саме через ці контраверсійні моменти у минулому скликанні вона не знайшла підтримки депутатів. І цього року в комісії не було одностайності – питання перед винесенням на сесію розглядалось президією ради, яка і рекомендувала затвердити його на сесії, що більшість сьогоднішніх депутатів і зробила – зазначив пан Михайло. – Будучи керівником потужного машинобудівного підприємства, яке працює саме в енергетичній галузі, я підтримую інвестиції в розвиток гідроенергетики регіону, однак треба чітко усвідомлювати, що без розумного балансу інтересів промисловців від енергетики і громади області такі масштабні перетворення породять величезну низку проблем екології Закарпаття і одномоментним необдуманим кроком ми завдамо людям більше шкоди, ніж користі.

Агітатори і пропагандисти «Проекту-330», апелюючи до громади, наводять свої аргументи. Мовляв, діяльність міні-ГЕС дозволяє стабілізувати напругу в місцевих мережах, відкриває нові робочі місця, приносить доходи до місцевої скарбниці. Це правда. Як правда й те, що стабілізацію електронапруги у селі забезпечує не так ГЕС, як новий трансформатор, а внеску інвестора у розвиток того села, де щороку сільська річка «накручує» йому по кілька мільйо­нів гривень, вистачить, аби пофарбувати фасад приміщення сільради та збудувати дроварню. Невже це є достойною платою за назавжди сплюндроване довкілля рідної землі? Чи не ступаємо шляхом індіанських племен Америки, які вимінювали прерії за брязкальця колонізаторів?

...Літ із 40 тому вже робилася спроба перетворити Закарпаття в атомний Електродар СРСР.  Але то була воля, яку нав’язували нам чужинці, переслідуючи свої імперські геополітичні інтереси. Тоді місцеві керівники-патріоти ціною надзусиль зуміли відстояти рідний край від атомного монстра. Нині ж сплюндрувати землю своїх пращурів мають намір їхні ж сини виключно заради особистого фінансового інтересу. Чи знайдуться сьогодні керівники-патріоти, які залишать по собі різнобарвні не лише супермаркети та ранчо, а й збережену від руйнації дану Богом вітцівзнину та вдячну пам’ять майбутніх поколінь?

Василь Ільницький

ФЕСТ

P.S. Із схемою розміщення об’єктів малої гідроенергетики можна ознайомитися на сайті Закарпатської обласної ради, рішення №310 від 04.11.2011 р.