МВ НЕЦУ: Чернівецька область накладе мораторій на будівництво малих ГЕС в гірських районах

Департамент екології  та туризму Чернівецької ОДА просить накласти мораторій на спорудження малих ГЕС

Чернівецька область підтримала ініціативу Львівщини і накладе мораторій на будівництво малих ГЕС в гірських районах.

27 червня 2014 відбулось засідання робочої групи з вивчення питань доцільності будівництва малих ГЕС в Чернівецькій області.  В засіданні взяли участь науковці,екологи,представники органів державної влади,представники національних природних парків  «Вижницький», «Черемоський» та «Хотинський».

За результатами засідання прийнято рішення щодо підтримки звернення Львівської ОДА у питанні запровадження мораторію на будівництво малих ГЕС. Нагадуємо, голова Львівської ОДА Ірина Сех ще 2 червня 2014 року звернулась до Кабінету Міністрів України з проханням законодавчо врегулювати питання щодо припинення будівництва малих гідроелектростанцій на гірських річках Карпат http://loda.gov.ua/iryna-seh-prosyt-uryad-vrehulyuvaty-pytannya-schodo-budivnytstva-malyh-hidroelektrostantsij-u-karpatah.html

 «Ще одна область чітко висловила свою позицію щодо будівництва малих ГЕС в Карпатах. А в Івано-Франківській та Закарпатській області  наявні будівництва блокують місцеві мешканці та прокуратурою розпочаті провадження щодо незаконного виділення земельних ділянок під будівництво малих ГЕС. Я не розумію що ще треба міністерству екології та природних ресурсів аби нарешті почати діяти рішуче,почати захищати рідну природу  і накласти мораторій на будівництво малих ГЕС в Карпатах » – каже Тєстов Петро ,активіст ДОП м. Києва

Контакти Петро Тєстов, ДОП м.Києва,095 255 33 22

Чи потрібна Білій Церкві ГЕС на Росі?

Питання прийдешнього будівництва ГЕС на Росі (с.Глибічка) досить набридло, оскільки воно мусується не один рік на різних рівнях: на сесіях міської ради, засіданнях міськвиконкому, хвилює громадськість. Нещодавно це питання випливло на 60-ій сесії та на зібранні громадськості за ініціативи міського голови Василя Савчука. Одне слово, питання будівництва міні-гідроелектростанції так «дістало» міського голову, що на останній сесії, коли до зали увірвалися мітингуючі з цього питання, він пообіцяв їм влаштувати зустріч з керівництвом «Гідро-Інвест», яке і переймається питаннями будівництва ГЕС. І зустріч таки відбулася. Певна річ, задля вичерпного пояснення: ГЕС безпечна для Білої Церкви.

На початку зустрічі міський голова Василь Савчук розповів про так звану історію намірів будівництва ГЕС, яка сягає у десятиріччя. Ще тоді колишнє керівництво КП «Білоцерківводоканалу» побоювалося ГЕС, оскільки через велике споживання містом води із Росі, новоспечена гідростанція могла створити проблему з водопостачання. Ну, а зараз, коли через спад виробництва на промислових підприємствах-гігантах споживання води значно зменшилося, ГЕС шкоди місту не спричинятиме. Тобто, нинішня потужність русла Росі дозволить без ущербу для міста виробляти ГЕС заплановану проектом 1 МВт.

Директор «Гідро-Інвест» Сергій Ільїн дохідливо всім розповів про сам проект будівництва гідростанції. Він наголосив на тому, що будівництво проводитиметься в рамках розвитку в Україні альтернативних джерел енергії. Проект ГЕС пройшов всі відповідні державні експертизи.

Сама станція буде не тільки міні за потужністю, а й за розмірами: 16 на 17 метрів і з висотою – 2 метри. Вона займатиме площу у 25 соток. За технічним оснащенням ГЕС не поступатиметься новим європейським зразкам. Тобто, вона матиме комп’ютерне управління, матиме імпортне обладнання. Цікаво, що працюватимуть на ГЕС тільки 5 штатних працівників.

Стосовно безпеки міста. Міський голова та директор «Гідро-Інвест» запевняли присутніх у тому, що гідроелектростанція не порушить водопостачання міста і не вплине на русло Росі. І як вагомий аргумент: ГЕС будуватиметься за 4 кілометри нижче по руслу від забору води для Білої Церкви.

У виступі Сергій Ільїн наголосив, що вироблений станцією струм також надходитиме і на потреби Заріччя. (Сьогодні цей мікрорайон потерпає від перепаду струму) та для потреб водозабірної станції, аби насоси працювали безперебійно.

Треба зазначити, що не всі присутні пройнялися цими доводами на користь будівництва ГЕС. Приміром, депутат міської ради Валерій Ямковий як і раніше стояв на своєму: русло Росі не таке й уже потужне, аби воно перепинялося для роботи ГЕС. Судячи з настроїв у залі, цю думку розділяли й інші присутні. Схоже, боротьба за русло Росі ще не припинилася.
http://bila-cerkva.osp-ua.info/idxnews-86974.html

Землю для будівництва міні-ГЕС у селі Голошина надали в оренду незаконно

Прокуратурою Верховинського району проведено перевірку з питань додержання вимог законодавства при будівництві міні-ГЕС на території Голошинської сільської ради.
Встановлено, що земельну ділянку, на якій заплановано будівництво міні-ГЕС надано ТзОВ «Гідропауер» з порушенням вимог земельного законодавства.
Так, вказана ділянка знаходиться на межі територій Івано-Франківської та Чернівецької областей, тому розпоряджатись нею Голошинська сільська рада не мала права. Відповідно дозвіл на проведення будівництва також не відповідає вимогам законодавства.
За результатами перевірки прокуратурою Верховинського району направлено подання до Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області з вимогою зупинити будівництво та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий вищевказаному товариству.
Окрім того, прокуратура Верховинського району готує позов до Господарського суду Івано-Франківської області про розірвання договору оренди цієї земельної ділянки.

http://briz.if.ua/21883.htm

На Прикарпатті селяни домоглися заборони будівництва чотирьох міні-ГЕС

Міні-ГЕС. Фото: bc-rada.gov.ua/Ілюстрація

Мешканці села Голошина, що у Верховинському районі Івано-Франківської області, святкують свою першу перемогу.

Сесія сільради скасувала дозволи на будівництво 4 міні-ГЕС на річці Білий Черемош. Більше того, обласна прокуратура також розпочала кримінальне провадження. В правоохоронців є підозри, що дозволи були видані з суттєвими порушеннями. Про це сьогодні, 8 липня, повідомив власкор IA ZIK.
Сесія, яка скасувала дозволи була зібрана на вимогу місцевих мешканців. Людям урвався терпець, бо за їхніми словами, з ріки перестала пити худоба, неодноразово вони бачили, що у воді плавають якісь невідомі речовини.
І хоча скарг було чимало, ані місцеві, ані обласні чиновники не поспішали розбиратися в ситуації. І от після неодноразового перекриття дороги при в’їзді в село, справа зрушила з мертвої точки.
У правоохоронців також виникло чимало запитань до того, в який спосіб видавались дозволи на спорудження малих ГЕС.
Зокрема, Верховинське РВ УМВС у Івано-Франківській області розпочало кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів).
У правоохоронців виникли сумніви щодо законності наданих документів та є підозри, що в протоколи рішень Голошинської сільської ради, якими були виділена ділянка приватному підприємцю Миронюку під спорудження малої ГЕС на р. Білий Черемош були внесені неправдиві відомості.
Київський природозасник Петро Тєстов, який слідкує за цією ситуацією, каже, що їхня організація неодноразово наголошувала, що видача дозволів на будівництво проводилась колишньою владою, тому потрібно зупиняти будівництво всіх малих ГЕС в Карпатах. І по кожній проводити повну перевірку всієї документації.
http://zik.ua/ua/news/2014/07/08/na_prykarpatti_selyany_domoglysya_zaborony_budivnytstva_chotyroh_miniges_504131

Щодо збереження карпатських рік і розвитку малої гідроенергетики в Україні

Анатолій Павелко

Еколог, Всесвтній фонд природи – WWF, Бюро екологічних розслідувань

Фото: Петро Тестов. З сайту http://pryroda.in.ua/

На жаль, протягом останніх років склалася ситуація, коли те, що називалось «зеленою енергетикою», а особливо малою гідроенергетикою, значною мірою перетворилося на руйнівний для українських річок спосіб збагачення окремих людей, котрі отримують зиск від т. зв. «зеленого тарифу».

У свій час я сам був палким прихильником розвитку альтернативних джерел енергії, у тому числі і малої гідроенергетики. Тобто проектів виробництва енергії без завдання шкоди довкіллю. Пройшов відповідне навчання. На жаль, більшість тих проектів, котрі реалізуються в Україні, жодного стосунку до «зеленості» і збереження довкілля не мають, а відсоток виробленої енергії в структурі загального виробітку електроенергії в Україні виглядає просто жалюгідно. Крім цього, значна частина малих ГЕС будується та експлуатується із грубими порушеннями чинного законодавства Україні і міжнародних норм.

Щоб не бути голослівним, оперуватиму фактами:

1.       Загальноєвропейська пратика йде шляхом надання переваги збереженню природного довкілля в місцях високої природоохоронної цінності. До таких місць, до прикладу, належать природоохоронні території (заповідники, національні парки та ін)., місця перебування та міграції рідкісних і таких, що зникають видів рослин і тварин (червонокнижні види), а також річки, що збереглися в незміненому людиною стані або мають дуже високу якість води. Наприклад, сьогодні у Баварії на річках, котрі не перекриті греблями, взагалі не можна будувати гідроелектростанції. І це не тільки заповідні річки, або осередки біорізноманіття – це будь-які периродні річки! Що ж до України, то у нас ситуація має істотні відмінності. Наприклад, були проекти побудувати ГЕС на території Карпатського національного природного парку, Карпатського біосферного заповідника, інших природоохоронних об'єктах.Практично всі новозбудовані ГЕС у Карпатах руйнують середовище існування червонокнижних видів тварин, наприклад риб. Згадаймо про те ж Голошино у Верховинському районі на Білому Черемоші, де ГЕС будується в місцях збереження особливо цінного виду риб – дунайського лосося, що його місцеві мешканці називають головатень. Ця риба під загрозою у світовому масштабі, у світі залишилось всього кілька річок, де він зберігся. А одна із них сьогодні брутально руйнується. Фактично, під загрозою опиняються всі види риб, життя котрих пов'язано із швидкою течією – харіусів, вусачів, форелі (пструга) ті інших. На багатьох ГЕС, котрі позиціонуються як «зелені», взагалі немає рибоходів (Новошицька ГЕС, Снятинська ГЕС та ін.). На інших рибоходи не виконують свою функцію (наприклад, стоять без води). Прикладом можуть бути Тур'я-Полянська ГЕС, Пробійнівська ГЕС. Рибозахисні грати не забезпечують захист риби від загибелі у турбінах. Ці дані зафіксовано фотозйомкою, свідченнями очевидців.

2.       В Європейському Союзі екологічні дослідження на ділянках, де планують будувати ГЕС, тривають кілька років і обов'язково передують будівництву, в Україні часто-густо такі дослідження замовляються вже в процесі будівництва після протестів екологів і громадськості з метою надати будівництву вигляду екологічності. В потім пропонують: давайте ми спочатку збудуємо, а потім – дослідження. На жаль, дослідженнями руїни знесення ГЕС в нашій країні ще ніхто не добився.

3.       В ЄС обов'язком інвестора є інформування громадян про всі особливості кожного проекту ГЕС. Після цього поінформовані громадяни приймають рішення про те, погоджуватись на ГЕС чи ні. В Україні законодавство також зобов'язує інвесторів до цього, проте на практиці людей ніхто належним чином не інформує.  Більшість людей взагалі дізнається про ГЕС тоді, коли її починають будувати. Якщо ж інформують завчасно, то інформування перетворюється на фарс, коли людфм просто показують красиві картинки з-за кордону і розповідають, як все буде добре. Про негативні сторони чомусь ніхто не говорить. Зокрема, так було у Дземброні, Бистреці  і  Голошині Верховинського району, де люди прозріли після того, як побачили, що творять із річками «інвестори».

4.       В ЄС малі ГЕС переважно створюються для забезпечення електроенергією місцевих громад  або підприємств. Такі ГЕС, як правило, належать місцевим громадам або підприємствам. Отже, зиск мають, в першу чергу, місцеві громади. У загальну мережу електроенергія продається лише у випадку, коли  після забезпечення громади залишається певний надлишок. В Україні все навпаки: електроенергія відразу ж продається у загальну мережу з єдиною метою – продаж за «зеленим тарифом». Цей «тариф» у кілька разів перевищує вартість продажу електроенергії споживачам. Наприклад,у червні 2014 року вартість 1 кВт-год. електроенергії, що купується на малих ГЕС за «зеленим тарифом», складала від 1 грн. 86 коп. до 3 грн. 10 коп. Це значно більше, ніж максимальна ціна, котра сплачується населенням (від 28 до 96 коп.) і господарськими суб'єктами (від 86 коп. до 1 грн. 13 коп. за кВт-год. виробленої енергії). Що це означає? Тільки одне: ми всі сьогдні опосередковане платимо за те, щоб обмежено коли осіб – власників ГЕС отримувало надприбутки за рахунок всієї країни.

5.       Інвестори полюбляють розповідати, що малі ГЕС сприяють енергетичній незалежності України. Проте їх частка на сьогодні в енергетичному виробництві вкрай мала, а вплив на довкілля істотний. У 2013 році  близько семи десятків малих гідроелектростанцій виробили аж... 0,16% електроенергії в Україні. Це всі разом, а не тільки ті, що знаходяться у Карпатах. Чи варті ці 0,16% знищених річок? До речі, у тому ж таки 2013 році  Україна експортувала 5% виробленої електроенергії. Тобто маємо резерв енергетичної незалежності і 0,16% від малих ГЕС для України сьогодні погоди не роблять.

6.       Малі ГЕС справді можуть пошкодити розвиткові туризму. Зокрема, Карпати розглядаються, в першу чергу, як місце для розвитку екологічного, «зеленого» туризму. Тобто туризму, заснованому на природних цінностях, традиційній культурі, що не завдає шкоди довкіллю. Наприклад, річки Білий Черемош (на якому і стоїть село Голошина), а також Чорний Черемош є вкрай цікавими для розвитку водного туризму. Якщо ж річки будуть перекриті дамбами або загнані у труби, про сплавний водний туризм на них доведеться забути. Крім того турист, котрий їде до Карпат відпочивати на незайманій природі, навряд чи схоче милуватися річками із іржавими трубами або перекритими греблями.

7.       Забудовники малих ГЕС справді нахабно порушують законодавство і проектні документи. Зокрема, у Голошиному Верховинського району будівельні роботи велись у нерестовий період, що підтверджується документами правоохоронних органів. Попри винесений припис, роботи не припинялись! Така ж ситуація в Нижньому Бистрому на Закарпатті. І в Голошиному, і в Нижньому Бисторому нахабство інвесторів довело ситуацію до народних протестів. Протести відбувались і в Яворі, що на Львівщині. Люди не можуть спокійно дивитись на руйнування річок, котрі були колисками їх поселень, щедро напували та годували багато поколінь їх предків, загибель риби, нахабство і цинізм порушників закону. При  такому нахабстві, неповазі до закону і відвертих правопорушеннях говорити про «екологічність» та законослухняність годі. На щастя, після подій на Майдані люди відчули себе силою і вже не бажають мовчки віддавати природу навколо себе різного роду ділкам. Сьогодні саме вони, прості мешканці сіл і екологи, стримують навалу «інвесторів», котрі у буремні часи вирішили відхопити шмат від пирога, котрий зветься «зеленим тарифом». До речі, перші «революції гідності» проходили у громадах сіл на Чорного Черемошу, де люди рішуче виступили на захист річок попри тиск з боку інвесторів і колишньої влади.

На жаль, часто доводиться чути про те, що екологи проти ГЕС в принципі і не пропонують альтернативи. Це неправда. На сьогодні екологи виступають за те, щоб правила охорони і доступу до річок були цивілізованими.  Зокрема, на річках, що становлять особливу природоохоронну цінність, будувати не можна. Карта таких річок підготована фахівцями-природоохоронцями. На інших же ж можна із суворим дотриманням екологічного законодавства і за умови належного врахування думок місцевого населення. Як приклад, на Івано-Франківщині планується відновлення Конюшківської ГЕС (р. Гнила Липа). На думку екологів, якщо норми законодавства будуть дотримані, ця ГЕС буде цілком прийнятною для довкілля. Питання лише за належним інформуванням громади і вибором технології.

 

Брехня та підтасовка фактів як аргументи: такою нині є тактика лобістів міні-ГЕС на гірських річках Закарпаття

Замість передмови

Коли немає аргументів, використовується відверта брехня та підтасовка фактів. Адже на кону – загроза майбутньому грошовому зиску від експлуатації природи. І це ще відносно поблажлива до ініціаторів загрози – громадських експертів – тактика: при її неспрацьовуванні наступними кроками можуть стати шантаж, дискредитація чи навіть погрози та їх здійснення. Правду кажуть, що для бізнесу, коли на горизонті маячать надприбутки, не існує бар’єрів для будь-яких правопорушень чи злочинів. Звісно, про моральну сторону тут навіть не йдеться. Помічниками в реалізації цієї тактики завжди знайдуться ретельно відібрані «науковці», «експерти» та «журналісти». Адже головною тут є фінансова ціна питання. А ціною у цій «гесівській» справі є дві економічні складові «гідроенергетичного буму» в Карпатах: «зелений тариф» вартістю від 182,99 коп./кВт-год. без ПДВ (МГЕС потужністю від 1 до 10 МВт) до 243,99 коп./кВт-год. без ПДВ (від 200 кВт до 1 МВт), за яким держава закуповує вироблену електроенергію на МГЕС, та звільнення цих підприємств від податку на прибуток строком на 10 років, починаючи з 1 січня 2011 року. Важко не спокуситись на такий надприбутковий бізнес, тож для досягнення мети можна не гребувати нічим. В результаті, на світ з’являються статті на сайтах і в солідних обласних газетах, в яких справжні «науковці» через «незалежних» журналістів безапеляційно і строго ставлять на місце «громадськість від екології» і так званих «зелених піонерів», котрі насмілились виступати проти масової забудови МГЕС на гірських річках Карпат. Та повернемось до початкової тактики – брехні й підтасовки фактів.

Мала гідроенергетика – альтернатива викопним джерелам палива?

В кожній такій диво-статті той чи інший журналіст натхненно розповідає про екологічність гідроенергетики та подає гідроенергетику як альтернативу нафті та природному газу. Та чи все так просто у цьому питанні? Адже диявол, як відомо, ховається в деталях. То ж однозначно – ні.
Почнемо з того, що сьогодні в Україні електроенергетика не є конкурентом чи замінником нафти і природного газу ні у побуті, ні у промисловості. Баланс споживання природного газу свідчить, що 40% природного газу в країні споживає промисловість, 28% - населення, майже 14% - підприємства теплокомуненерго. Решта – закачка у газосховища, бюджетні установи, виробничо-технологічні потреби. У промисловості природний газ використовується як високоекономічне паливо на електростанціях, у чорній та кольоровій металургії, цементній та скляній промисловості, у процесі виробництва будматеріалів та для комунально-побутових потреб, а також як сировина для отримання багатьох органічних сполук, зокрема пластмас, етанолу та ацетилену. Основним же споживачем нафтопродуктів в Україні залишається автомобільний транспорт.
Тож не сьогодні ні промисловість, ні транспортні засоби в Україні не можуть бути швидко перелаштовані на використання екологічної електроенергії, що, по суті, наразі неможливо зреалізувати взагалі ніде у світі. Тому в Україні слід зосередитись не на питанні нарощування виробництва електроенергії та паливних ресурсів, а на питаннях енергозбереження (стосується зменшення споживання енергії за рахунок використання меншої кількості енергетичних послуг) та енергоефективності (стосується використання меншої кількості енергії в тій самій послузі). Саме заходи з енергозбереження та енергоефективності здатні суттєво скоротити в Україні споживання викопних видів палива – нафти і природного газу, а також електроенергії загалом. І саме це під силу зробити протягом кількох років! Тим самим зробити свій потужний внесок у скорочення викидів парникових газів в атмосферу. Адже потенціал енергозбереження в Україні становить 35-45%! Особливо високим цей потенціал є у промисловості (металургія, машинобудування, хімія та нафтохімія) – 62-64% та у житлово-комунальній сфері – 35-38%. Саме цей шлях підтримують та пропагують десятки громадських організацій Форуму екологічного порятунку Закарпаття, впроваджуючи свої проекти у напрямку проведення енергетичного аудиту житлово-комунальної сфери, утеплення шкіл та дитячих садків у сільських громадах (дозволяє економити витрати на опалення на 20%), а також встановлення сонячних колекторів для нагріву води у дитячих садках (дає можливість економити електроенергію на 90%).
Що ж стосується малої гідроенергетики, то і тут в «журналістів на виклик» не виходить без відвертих спекуляцій. По-перше, некоректно порівнювати Україну з країнами ЄС. Цілі Енергетичних стратегій нашої країни та країн об’єднаної Європи в самій основі є різними. Енергетична стратегія України до 2030 року передбачає збільшення частки відновлювальної енергії до 10%, при цьому мала гідроенергетика повинна складати до 1,6% від загальних обсягів виробленої електроенергії в країні, яка є, до речі, країною-експортером електроенергії в світі. Основними ж джерелами вироблення електроенергії згідно з цією стратегією, на жаль, залишаються атомна та теплова енергетика. Натомість Енергетична стратегія ЄС вже до 2020 року передбачає збільшення частки відновлювальної енергії у кінцевому енергоспоживанні до 20%. Більшість провідних країн ЄС поступово відмовляються від атомної енергії. Однак і тут гідроенергетика в цій структурі займає далеко не провідну роль. Найвищий відсоток в країнах ЄС у виробництві електроенергії демонструє Австрія – 10% (до речі, стільки ж від потреб електроенергії малими ГЕС виробляється і в Закарпатті). Основними ж джерелами відновлювальної електроенергії в ЄС є вітрова енергія (20,9%) та біомаса (19%). То ж до 2030 року, за обрахунками експертів, частка малої гідроенергетики у світі становитиме не більше 2,2% (нині 1,4%).
По друге, стосовно екологічності малих ГЕС дуже авторитетна у світі природоохоронна організація Всесвітній фонд природи (WWF), яка підтримує і популяризує відновлювальні джерела енергії загалом, ще у 2011 році в журналі Panda Magazin опублікувала 10 міфів малої гідроенергетики. Серед цих міфів є і міф екологічності. Адже кожна міні ГЕС завдає того чи іншого згубного впливу на життя річки, часто змінюючи його безповоротно і назавжди. Недаремно в одній з альпійських країн – Німеччині – сьогодні не будуються міні-ГЕС на незмінених вільно текучих річках. Така ж ініціатива активно просувається природоохоронними організаціями і в Австрії. Адже на більшості альпійських річок сьогодні через кожні 8-10 км збудована гребля, що згубно позначилось на усьому живому цих водотоків.

Технологія брехні і підтасовки фактів

Пишучи свої дуже «об’єктивні» і «правдиві» статті, виконавці відвертої джинси дивним чином підбирають одних і тих же «експертів» для інтерв’ю. Як правило, ці «експерти» або не мають жодного відношення ні до екології, ні до енергетики або ж є найнятими фахівцями, які офіційно працюють на забудовників міні-ГЕС. Таким чином, позицію громадських експертів і фахівців з Форуму екологічного порятунку Закарпаття коментують то технарі з кафедри туризму з м. Івано-Франківська, то представники державного підприємства під дахом НАНУ, яке спеціалізується на виконанні замовлених екологічних експертиз, то найняті для певних досліджень науковці. Чи можна тут говорити про незалежну позицію?
До прикладу, важко зрозуміти коментар доктора біологічних наук, професора УжНУ Андрія Ковальчука про те, що Тур’я-Полянська міні-ГЕС начебто не завдає шкоди природі, бо поряд добре працює величезне форелеве господарство. Але ж форелеве господарство немає жодного стосунку до цієї міні-ГЕС – бо воно бере воду з річки Шипот значно вище греблі, а форель там вирощується у риборозплідниках від ікринки аж до товарного розміру. Та й вирощують там зовсім не аборигенний вид форелі – форель струмкову, а інтродуцент – форель райдужну північноамериканського походження, яка є дуже агресивною до форелі струмкової та інших аборигенних видів риб у річці. При цьому не зрозуміло, чому професор А. Ковальчук скромно замовчав той факт, що рибохід на цій МГЕС було збудовано аж через 1,5 року від початку її експлуатації. Тоді ж і розпочато гідробіологічні та іхтіологічні дослідження річки Шипот. Хоча згідно державних будівельних норм категорично не можна будувати МГЕС без відповідних проектів рибопропускних та рибозахисних споруд. Такі проекти повинні готуватись тільки після кількарічних ретельних іхтіологічних та екологічних досліджень річки, чого зроблено не було. В результаті, як показали дослідження того ж професора Ковальчука, чисельність цінних та червонокнижних видів риби у р. Шипот суттєво знизилась. Форель струмкова спостерігається лише на ділянці річки до греблі, оскільки через греблю не може спуститись вниз. А харіус європейський, чисельність якого у Шипоті до експлуатації МГЕС була дуже високою, спостерігається на ділянці річки аж після турбіни. Тобто, харіус не спостерігається ні до греблі, ні після, що свідчить про серйозні перешкоди для його міграції. При цьому, наразі ці види є малочисельними.
Натомість в річці, саме у водосховищі, утвореному греблею Тур’я-Полянської МГЕС, за словами кандидата біологічних наук, доцента каф. зоології УжНУ Федора Куртяка, котрий працював на р. Шипот разом з професором А. Ковальчуком, зафіксовано адвентивний (чужорідний) вид риби – чебачок амурський, який раніше не траплявся на нашій території. Вплив цього виду на аборигенних видів річки спрогнозувати важко. Крім того, збільшується кількість органіки в річці: завдяки перегниванню маси опалого листя в застояній воді вище греблі з’являється нехарактерний для гірських рік планктон. Цей факт, без сумніву, впливає на якість води та її насичення киснем у річці нижче за течією. Не варто також, на думку Ф. Куртяка, будувати кілька міні-ГЕС на одній малій річці, як це планується зробити на р. Шипот. Важливо, щоб недоторканими залишалися також природоохоронні об’єкти, незалежно від їх зони. Науковець вважає категорично неприпустимим будівництво ГЕС у буферній зоні заповідників чи заказників.
Свою категоричну думку стосовно будівництва міні-ГЕС на річках Карпат висловила й одна з головних наукових установ у галузі екології та охорони природи в країні – Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена (м. Київ). Фахівці-екологи й зоологи зазначають, що деградація річкових екосистем та зникнення аборигенних видів риби у рівнинних річках України є результатом знищення заплавних лісів та будівництва гребель. Сьогодні в Україні незарегульованими залишились лише річки Карпат, тому саме тут залишилась більша частина аборигенних киснелюбних видів риби, яка вже вимерла у рівнинних річках. Саме тому у третє видання Червоної книги України було внесено так багато видів з Карпатського регіону. Від стану гірських річок залежить також чисельність популяцій земноводних, які також є червонокнижними. Тож офіційною та принциповою позицією Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена у цьому питанні, за словами директора цього Інституту доктора біологічних наук, член-кореспондента Національної академії наук України Ігора Акімова, є недопущення не лише зарегулювання стоку гірських річок Карпат. А й заборона будь-якого гірського гідробудівництва взагалі, оскільки це незмінно призведе до руйнування екосистем, біогенного забруднення води, зниження біорізноманіття тваринного та рослинного світу. Будь-які половинчасті заходи щодо можливого штучного підтримання популяцій за рахунок, наприклад, рибопропускних споруд, як показує світовий досвід, є нічим іншим, як «фіговим листком», і не призводять до реальних природоохоронних наслідків.
Цю думку повністю підтримує і завідувач відділом вивчення біоресурсів Інституту рибного господарства НААН, доктор біологічних наук І. Ю. Бузевич. Він вважає, що гідробудівництво на ріках –– це потужний зовнішній фактор, який кардинально впливає на екологічний стан водотоків та призводить до корінної зміни умов існування річкової іхтіофауни. Основними наслідками такої перебудови є загибель аборигенних киснелюбних видів та утворення небажаного нового іхтіокомплексу, представленого широко розповсюдженими видами риб стоячих або слаботекучих водойм. Ступінь зарегулювання основних річкових систем України на сьогодні може бути оцінений як високий. Тому умови існування для киснелюбних представників аборигенної іхтіофауни України збереглись лише в небагатьох річках, до яких належить і басейн р. Тиса. На сьогодні у басейні р. Тиса утворені унікальні іхтіоценози, що включають низку особливо цінних у природоохоронному відношенні видів і є національним надбанням України, зберігання якого входить до пріоритетних завдань загальнодержавного рівня. При цьому, мова повинна йти про комплексний характер охорони: окрім безпосереднього впливу, слід запобігати опосередкованій шкоді, пов’язаній, зокрема, з порушенням міграційних шляхів або зміни середовища існування, що є безумовний наслідком будівництва МГЕС на річках.
Стурбованість фахівців Інституту рибного господарства НААН викликала інформація щодо будівництва Нижньобистрянської МГЕС, а також проектування Сойминської МГЕС на р. Ріка. Адже, за словами завідувачки лабораторії лососівництва та відтворення рідкісних і зникаючих видів риб цієї наукової установи Антоніни Мрук, до складу іхтіофауни р. Ріка входять 20 аборигенних видів круглоротих та риб, 10 з яких занесені до Червоної книги України. Багаторічними дослідженнями фахівців Інституту рибного господарства та Закарпатрибохорони на р. Ріка встановлена наявність біотопів для нормального проходження всіх етапів життєвого циклу різних екологічних груп риб, зокрема лососеподібних. Це означає, що на усій своїй протяжності ця річка є критичним місцем існування особливо цінних представників іхтіофауни. Більше того, саме в р. Ріка відмічено існування одних з дуже небагатьох в Україні стабільних популяцій рідкісних видів риб (харіус європейський, ялець-андруга, пічкур дунайський довговусий) з повністю сформованою віковою структурою. Будівництво греблі будь-якого типу призведе до порушення нормального перебігу міграційних процесів та випадіння ряду ділянок з нерестового й нагульного фонду, що підірве ці популяції.
У зв’язку з цим, офіційна позиція Інституту рибного господарства НААН, озвучена у листі його директором, доктором сільськогосподарських наук, академіком НААН І. І. Грициняком, однозначна: будь-яке гідробудівництво, крім того, що пов’язано із запобіганням екстремальних ситуацій, на р. Ріка повинно бути категорично заборонено.
Тож чого варті після цих висновків запевнення кандидата біологічних наук, доцента ЛНУ ім. І. Франка Володимира Лєсніка та кандидата біологічних наук, наукового співробітника Інституту екології Карпат Тараса Микитчака, які після всього триразових (!) короткочасних відвідин р. Ріка переконують громадськість, що гребля не зашкодить видам-червонокнижникам? І проблема не втому, що В. Лєснік та Т. Микитчак офіційно працюють на ТОВ «АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ», яке власне будує МГЕС. А в тому, що свої дослідження вони проводять після того, як забудовник вже отримав дозвіл на будівництво. Їх, як фахівців, не бентежить, що проект будівництва МГЕС не містить відповідних до рибогосподарської характеристики річки Ріка проектів рибоходів і рибозахисних споруд. Як, напевно, і не мучить совість та не обтяжує професійна репутація.

Замість висновків

Насамкінець зазначимо, що кандидат біологічних наук, президент РМЕО «ЕКОСФЕРА» та співголова Форуму екологічного порятунку Закарпаття Оксана Станкевич-Волосянчук, неодноразово доповідала на різних міжнародних конференціях та семінарах основні принци та критерії вибору місць для будівництва МГЕС у Карпатах. Ці принципи та критерії були напрацьовані в результаті 2-річних дискусій фахівців у сфері екології, охорони природи, гідрології, гідробіології та іхтіології з карпатських та альпійських країн, зокрема України, яку модерував Віденський офіс Дунайсько-Карпатської програми Всесвітнього фонду природи. В результаті, для Карпат виділено дві категорії річок. Це Категорія «виняткової зони», де будівництво МГЕС повинно бути заборонено. Сюди належать (1) річки та річкові у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ), охоронних зон ПЗФ та територій, де планується створення територій ПЗФ; (2) водно-болотяні об’єкти міжнародного значення (Рамсарські угіддя); (3) незмінені або мало змінені малі гірські річки, які є осередком існування аборигенних та червонокнижних водних видів флори і фауни. А також Категорія «небажаної зони», де будівництво можливе лише за умови обґрунтування соціально-економічної доцільності та після широких обговорень з громадами та громадськістю. Це річки та річкові ділянки з відмінним або добрим екологічним статусом (Водна Директива ЄС). На річках, які не підпадають під визначені категорії, будівництво малих ГЕС повинно здійснюватись через громадські обговорення згідно основних містобудівних документів області, таких як Схема планування території Закарпатської області, та основного стратегічного документу у сфері водного менеджменту – Національного плану управління басейном річки Тиса.
Викладене вище – це ті основні тези, з якими вже третій рік виступає Форум екологічного порятунку Закарпаття, опонуючи хаотичній, часто з порушенням чинного законодавства, масовій забудові міні-ГЕС на річках Карпат. Поки-що жоден із супер-експертів замовної джинси цю позицію навіть не намагався спростувати. Може тому, що немає вагомих аргументів? А писакам, перед публікацією своєї чергової ганьби, варто хоч поверхнево ознайомитись з документами та матеріалами щодо міні-ГЕС у Карпатах, напрацьованими фахівцями Форуму екологічного порятунку Закарпаття. Тоді банальщина і «стурбованість» щодо невикористання гідроенергетичного потенціалу гірських річок Закарпаття, на заваді чого начебто стоять громадські експерти-екологи, «підбурюючи» місцеві громади до спротиву будівництву МГЕС – про що так зверхньо і безапеляційно пишеться у замовних статтях – можливо, нарешті відкриється їм з іншої сторони. А саме, зі сторони кричуще несумірної ціни за вироблені на МГЕС кіловати електроенергії та знищену природу гірських і водних екосистем. До речі, більше як п’ятикратна оплата «зеленого тарифу» за ці кіловати виймається з наших же кишень (бюджету) і перетікає у приватні кишені забудовників МГЕС.
То, можливо для мінімізації заподіяної шкоди природі все ж таки уже при виборі місць для МГЕС слід дотримуватись законів та розроблених на їх основі Екологічних та правових принципів і критеріїв?
Форум екологічного порятунку Закарпаття вкотре заявляє: екологічна громадськість не проти малої гідроенергетики на Закарпатті як такої. Але ми категорично проти системних порушень законів і міжнародно-правових угод України в цьому питанні, які починаються уже з непрозорого вибору та обґрунтування місць для МГЕС на гірських річках і торкаються правових норм у сферах: планування, водних, земельних і лісових ресурсів, екології і охорони природи, енергетики, місцевого самоврядування та ін.

Оксана Станкевич-Волосянчук, канд.біол.наук, співголова Форуму екологічного порятунку Закарпаття, президент РМЕО «ЕКОСФЕРА», Олег Лукша, канд.фіз.-мат.наук, співголова Форуму екологічного порятунку Закарпаття, директор Міжнародного інституту людини і глобалістики «НООСФЕРА»
http://zakarpattya.net.ua/News/125940-Brekhnia-ta-pidtasovka-faktiv-iak-arhumenty-takoiu-nyni-ie-taktyka-lobistiv-mini-HES-na-hirskykh-richkakh-Zakarpattia

Довгопільська сільська рада прийняла рішення заборонити будівництво ГЕС

This entry was posted in Документи and tagged Івано-Франківщина, Верховинський р-н, перемога, с. Довгополе. Bookmark the permalink.

pryroda.in.ua/miniges/dovhopilska-silska-rada-pryynyala-rishennya-zaboronyty-budivnytstvo-hes/