ЗБЕРЕЖЕМО КАРПАТИ ВІД ЗАБУДОВИ ГЕСами! (КАМПАНІЯ ПРОТИ ГЕС В КАРПАТАХ)

середа, 19 листопада 2014 р.

Малі ГЕС, російський газ і війна

Про спекуляції ділків від гідроенергетичного бізнесу на енергетичних проблемах України та війні на Сході України

Останніми місяцями так зване гідроенергетичне лоббі знову активізується, а ситуація довкола малих ГЕС у Карпатському регіоні України знову наближається до точки кипіння. Фактична бездіяльність Міністерства екології і природних ресурсів України щодо застосування стратегічних підходів до охорони річок та вирішення проблеми будівництва малих гідроелектростанцій призвела до того, що «ГЕСівці» продовжують наступ. Вже сьогодні почалася підготовка будівництва або ж саме будівництво у таких критично важливих для людини і природи місцях, як Голошино і Розтоки в Івано-Франківській області, Сарата у Чернівецькій області, Нижній Бистрий у Закарпатській області ті інших.

Знову застосовуються різні способи тиску на активістів – від залякування людей невідомими людьми зі зброєю, до спроб «домовитись» шляхом щедрої роздачі обіцянок. Проте екологи-природоохоронці, а також місцеві громади протидіють і мають намір протидіяти й далі, захищаючи себе і природу. Вони вимагають правового упорядкування у сфері гідроенергетичного будівництва для мінімізації та повної ліквідації загрози від такої діяльності довкіллю і людині.

На цьому тлі особливо цинічним гаслом ГЕСівців, котрий все частіше звучить останнім часом, є те, що за допомогою малих ГЕС вони вирішуватимуть енергетичні проблеми України. Мова, зокрема, йде про проблему нестачі природного газу та проблему дефіциту електроенергії внаслідок руйнування енергетичної системи російськими терористами на Сході України.

Насправді, усі ці твердження не відповідають дійсності і мають на меті, в умовах відвернення уваги українців війною, отримати доступ до так званого зеленого тарифу – джерела збагачення. Нагадаємо, що «зелений тариф» фактично являє собою спеціальну пільгову ціну за електроенергію для окремих виробників. На сьогодні розміри «зеленого тарифу» істотно вищі від ціни електроенергії на ринку. Збереження українських річок ділків не цікавить.

Пропонуємо детально проаналізувати окремі міфи, котрі активно розповсюджуються ділками від гідроенергетики з метою надання певного відтінку «благородності» і «державної ваги» їх діяльності.  

Міф 1. Малі ГЕС слугуватимуть джерелом підвищення енергетичної безпеки країн.

Чи не найбільш агресивний міф від гідроенергетичних ділків, котрий часто висувається як основний аргумент і слугує привабливим образом «рятівників країни».

Насправді, на сьогодні близько 70 малих ГЕС по всій країні виробляють лише 0,16 % електроенергії в Україні. За обсягами виробництва електроенергії це абсолютно мізерні показники.  Навіть за умови збільшення виробітку у 10 разів (що потребуватиме будівництва 700 малих ГЕС потужності, аналогічної існуючим), відсоток виробітку збільшиться лише до 1,6%. Це не буде достатнім навіть для покрияття пікових навантажень. Але 700 нових малих ГЕС означатимуть фактично повне знищення природних річок в Україні і стануть остаточною крапкою на розвитку, наприклад, туризму і рибальства, пов'язаних з природними вільнотекучими річками.

Крім того, звучать твердження, що малі ГЕС допоможуть покривати пікові навантаження на енергосистему, тобто вироблятимуть електоенергію у час, коли її споживання є найвищим. На жаль, це твердження також не відповідає дійсності, адже пікове енергоспоживання в Україні припадає на зимовий період, коли малі ГЕС тривалий час простоюють через низький рівень води у річках та явища, пов'язані з замерзанням води і обмерзанням обладнання.

Міф 2. Малі ГЕС дають дешеву екологічно чисту електроенергію, котра допоможе покращити енергозабезпечення віддалених громад.

Ще один міф, котрий не має нічого спільного із дійсністю.

Насправді, через застосування «зеленого тарифу», електроенергія від малих ГЕС є вкрай дорогою і не має жодної категорії споживачів, коті готові купувати її за встановленими цінами. На сьогодні ціна електроенергії за «зеленим тарифом» малих, міні та мікро ГЕС така:

ГЕС потужністю до 200 кВт - 3 грн. 49,8 коп. За 1 кВт-год,

ГЕС потужністю від 200 кВт до 1 МВт - 2 грн. 43,98 коп. За 1 кВт-год,

ГЕС потужністю від 1 МВт - до 10 МВт - 1 грн. 82,99 коп. За 1 кВт-год.

В той же ж час ціна електроенергії для різних категорій споживачів станом на вересень 2014 року така:

населення - від 28,5 коп. за кВт год. до 1 грн. 34 коп. за 1 кВт-год.;

промислові споживачі платять від 97 коп. до 1 грн. 23 коп. за кВт-год.

З ціною на електроенергію, котра значно вище відпускної ціни для споживачів, малі ГЕС не мали б жодного клієнта. Але для того, щоб гроші усе ж текли до кишень спритних ГЕС-ділків, вигадали окрему схему. Адже держава зобов'язує енергоринок викуповувати всю електроенергію, вироблену на малих ГЕС саме за згаданим вище, неймовірно високим «зеленим тарифом».

Для повноти картини порівняймо ціни на електроенергію, що виробляється малими ГЕС з цінами на електроенергію традиціних виробників, котрі забезпечують майже 99 % енерговиробництва у країні. А ціни продажу електроенергії такі (вересень 2014):

атомні електростанції продають 1 кВт-год електроенергії за 30,5 коп.

теплоелектростанції продають 1 кВт-год електроенергії за 84 коп.

великі ГЕС продають 1 кВт-год електроенергії за 49 коп.

Тобто електроенергія традиціних виробників дешевша електроенергії малих ГЕС щонайменше у 2,17 раза. А порівняння з іншими категоріями (міні та мікро ГЕС) взагалі засвідчить гігантський, розрив. Тобто на сьогодні електроенергія малих ГЕС , що продається за «зеленим тарифом», є абсолютно неконкурентоспроможною на ринку і їх прибуток забезпечується  лише наявністю схем обов'язкового викупу.

Що стосується покращення місцевого енергопостачання, то і тут малі ГЕС в Україні не можуть похвалитися досягненнями. Адже вся їх електроенергія продається у загальну мережу (це і є умовою отримання «зеленого тарифу»). В той же ж час нормальна практика такого бізнесу іде шляхом забезпечення електроенергії місцевих споживачів і лише надлишки електроенергії (тобто неспожита частка) продається у загальну мережу.

Міф 3. Малі ГЕС – це екологічно чиста електроенергія, котра виробляється без шкоди для довкілля.

Можна було б зрозуміти високу вартість електроенергії за умови, що гідроелектростанції вирбляли її без шкоди для довкілля. Але більшість проектів, запропонованих, зокрема, в Українських Карпатах, свідчить про те, що екологічна шкода від їх будівництва і роботи буде значною і неприйнятною як з економічної, так і з екологічної точки зору. Адже відбуватиметься руйнування річкових екосистем, котрі сьогодні надають людству величезний обсяг так званих екологічних послуг – від джерел водопостачання, місць відпочинку і туризму, до збереження рідкісних і зникаючих видів живих організмів та історичного середовища формування культури українськоого народу. Не зайвим буде нагадати і про те, що значна частина річок Українських Карпат перебуває у відносно незміненому або малозміненому природному стані. Річок у такому стані в Європі майже не залишилось й іноземні туристи приїздять до Карпат саме для того, щоб побачити справжню, збережену тільки тут, природу Європи. Практика України свідчить, що ГЕС будуються не лише в екологічно чутливих районах, природно-заповідних об'єктах,  руйнуючи їх (наприклад, у басейнах Черемоша (в т. ч. Білого і Чорного), Прута, Тересви, Ужа, Тиси та ін.), але й саме будівництво супроводжується грубими порушеннями екологічного законодавства (Голошино, Нижній Бистрий, Дземброня та ін.), нехтуваннями законами, тиском на місцеві громади. Крім того, на превеликий жаль, в Україні не було жодного випадку, коли б навіть найбільш екологічно шкідлива ГЕС була знесена для відновлення екологічної рівноваги.  Тобто там, де шкідливі ГЕС таки побудували, зупинити і знести їх законним шляхом було вже неможливо. Та й власники ніколи не поспішали щось покращувати. Вони йшли і йдуть далі у гонитві за «зеленим тарифом», до нових ділянок і нових громад із щедрими обіцянками і вантажем руйнувань за плечима.

Міф 4. Екологи критикують, не пропонуючи альтернативи

А й справді, чи є альтернатива?

Безперечно, і екологи пропонують цілий ряд альтернатив, котрі дозволяють покращувати енергетичну безпеку, піддвищувати добробут місцевих мешканців і зберігати природу.

Енергозбереження є одним із найбільш перспективних напрямків. Відповідно до державних програм, енергоємність ВВП України до 2030 р. має зменшитись у двічі.

Що це означає для країни? Те, що на кожну гривню виробленої продукції витрати на енергоресурси зменшаться удвічі. А це відкриває шлях до зменшення залежності від імпортованого палива, зменшить потоки грошей, що витрачаються країною для оплати закордонних енергоресурсів. Це також підвищить конкурентоздатність економіки.

Що це означає для пересічного громадянина? Витрати на оплату енергоресурсів (електроенергія, паливо, в т. ч. і газ) зменшаться при незмінній якості життя. А також  життя у безпечнішому і чистішому середовищі.

Що це означатиме для довкілля? Зменшення тиску на природу з боку енергетичних компаній, покращення якості довкілля.

Іншим магістральним напрямком може стати пошук справді альтернативних зелених джерел енергії. Наприклад, у лісистих Карпатах поряд із річками можна побачити гори тирси – відходів пилорам. Кожен паводок або повінь змиває ці відходи у річку, забруднюючи її. Водночас тирса є цінним ресурсом для виробництва гранул (пелет), котрі є високоенергетичним видом палива і потенційним джерелом енергії для лісистої місцевості. Крім того, паливні деревні гранули мають високий попит на зовнішніх ринках через високу затребуваність на них, зокрема, у країнах ЄС. А кількість робочих місць, необхідних у сфері виробництва паливних гранул, істотно вище тих 1-2 охоронців, котрих наймають на ГЕС із числа місцевих жителів.

Ще одним напрямком альтернативного розвитку, заснованим на природних цінностях, є туризм і рекреація. Адже у сільському зеленому туризмі може заробляти практично кожна родина у місцевостях з високим туристичним потенціалом (зокрема, в Українських Карпатах). На жаль, ГЕС у неналежних місцях руйнують не тільки річки, але й перспективу розвитку зеленого, водного туризму, ландшафтного туризму.

Можливим є і розвиток ГЕС. Наприклад, безгреблевих ГЕС природного стоку, котрі не перекривають річище греблями, не забирають воду у труби, а встановлюються у потоці. Саме про них, як про найбільш перспективний напрямок у гідроенергетиці без шкоди для довкілля, говорили фахівці енергетики і екологи на початку 90-х років. На жаль, для бізнесу вони не цікаві, адже одна така ГЕС може виробляти лиш невеликі обсяги енергії, достатні для покриття енергоспоживання кількох приватних господарств. Проте для забезпечення енергопостачання можливе встановлення великої кількості таких гідроенергетичних установок без шкоди для довкілля. Вони цікаві, в першу чергу, для окремих господарств або сільських громад, котрі таким чином могли б справді стати електронезалежними. Можливе і будівництво більш крупних ГЕС, але лише там, де це не шкодитиме довкіллю. Сьогодні екологи вже підготували відповідні матеріали, існують карти ділянок, на котрих будівництво можливе за умови неухильного дотримання існуючого екологчного. Всі вони є у вільному доступі, безкоштовні і можуть використовуватись як органами влади, так і інвесторами для планування. Але найбільш критичні точки – весь Чорний і Білий Черемош, Черемош, Чорна і Біла Тиса, Кісва, Тересва, Ріка, Латориця, верхів'я Ужа, Прута і їх притоки а також ряд інших річок є саме тими річками, де будь-які ГЕС, що перегороджують річище, істотно змінюють хід природних процесів, є неприпустимими. Тут можна облаштовувати лише малі ГЕС природного стоку.

Чи є надія на те, що руйнування українських річок припиниться, а гідроенергетика розвиватиметься в рамках, котрі унеможливлять руйнування довкілля?

Так, і надія сьогодні на всіх тих громадян України, котрі мислять і  готові боронити наші спільні річки та наше спільне майбутнє. Сьогодні погляд багатьох громад в Україні – навіть у далеких Кіровоградщині чи Рівненщині – прикутий до боротьби Дземброні, Голошини, Білої Ріки, Хуста та ін. карпатських поселень. Війна з російськими окупантами і терористами на Сході України колись закінчиться. І неприпустимо, щоб борці за волю України та їхні нащадки замість дзвінкоголосих карпатських річок – нашого природного у культурного спадку – отримали бетонні греблі та іржаві труби, зведені під прикриттям війни.

До речі: у США (штат Вашингтон) на річі Евла нещодавно було знесено дві греблі висотою 33 та 64 метри, котрі 102 роки перекривали річку і міграційні шляхи риби. Це знесення, котре є найбільшим знесенням греблі з екологічних причин в історії, сталося завдяки боротьбі місцевих мешканців і екологів – захисників річок. Здоров'я річки і риби виявились, в решті-решт, важливішими і для місцевої громади, і для держави.

 

Анатолій Павелко,  спеціаліст з питань гідроенергетики та захисту річок, Дунайсько-Карпатська програма Всесвітнього Фонду Природи (WWF-DCP)

Оксана Станкевич, еколог, природоохоронець, кандидат біологічних наук, Форум екологічного порятунку Закарпаття

Олег Лукша, природоохоронець, директор Міжнародного інституту людини і глобалістики «Ноосфера», Форум екологічного порятунку Закарпаття

18 листопада 2014р

http://zakarpattya.net.ua/News/132101-Mali-HES-rosiiskyi-haz-i-viina

 

Немає коментарів:

Дописати коментар