Від нас залежить, чи Білий Черемош так і залишиться річкою-вигнанцем
Cпочатку
ця стаття задумувалася як розповідь про природні багатства Черемошу і
про те, що створення заказника на ньому допоможе зберегти річку від
руйнування та що місцевим громадам слід усіляко підтримувати ініціативу
створення такого заказника. Але події, які відбуваються довкола річки,
дозволяють говорити про те, що вона перетворилася на заручника «зеленого
тарифу» та бізнесменів від політики обласного і районного масштабів. На
кону вже стоїть питання виживання Черемошу — найвпізнаванішого
природного бренда не лише Верховинщини та Івано-Франківщини, а й всієї
України та унікальної екосистеми, пов’язаної з цією стрімкою гірською
рікою.
Для чого потрібен заказник на Черемоші і Білому Черемоші? Для їхнього збереження. Бо Черемош і Білий Черемош — це унікальні ріки. історично, природно, культурно.
Для чого потрібен заказник на Черемоші і Білому Черемоші? Для їхнього збереження. Бо Черемош і Білий Черемош — це унікальні ріки. історично, природно, культурно.
Місцеві жителі на них кажуть «Річка», «Біла річка»,
«Чорна річка». Так з повагою, острахом і любов’ю гуцули Верховинщини
говорять про Черемош і про дві річки, від злиття яких він утворюється, —
Білий Черемош і Чорний Черемош.
Черемошу, оспіваному поколіннями горян у піснях і казках, нині загрожують серйозні небезпеки. Одна небезпека — малі ГЕС, яких уже більше десятка напланували на Чорному, Білому і Великому Черемошах. Друга — браконьєрство та забруднення вод річок неочищеними побутовими стоками.
Звісно, все і відразу вирішити неможливо, але природоохоронці взялися до роботи. Перше, що було вирішено зробити, — захистити Черемош від забудови. Адже після перекриття греблями гірська річка перетвориться на систему замулених ставків. А риба, життя якої залежить від течії і яка охороняється в Європі — головач (дунайський лосось), марена, — просто вимре. Будівництво гребель, водосховищ і забір води у труби призведуть до того, що річки стануть втрачати власне ті властивості, завдяки яким вони нині є унікальними. А деякі ділянки їх русел узагалі можуть залишитись без води. Наочно те, що відбувається з річками завдяки «гесівцям», вже нині можна побачити на Білому Черемоші в Яблуниці, а також у Грамотному — Пробійнівці, що на Білому Черемоші. Місця спаплюженої природи, мертві для туризму.
Чорний і Білий Черемоші подібні, але є відмінність, що одразу ж впадає в око. Чорний Черемош сьогодні захищений. Погоджуся з максималістами, що захист цей мінімальний, та він таки є. З одного боку, це активність громад, екологів і туристів, які стали на захист Чорної річки. З другого боку — статус гідрологічного заказника місцевого значення, який їй надано. Він захищає річку на іншому рівні — як об’єкт природно-заповідного фонду, тобто об’єкт, що перебуває під особливою охороною держави. На річці заборонено змінювати гідрологічний режим, тобто ті природні процеси, які протягом тисяч років зробили Черемош Черемошем. Щоб річка залишалась живою і здоровою, з рибою, з камінням, чиста і недоторкана. Такий Черемош живе у піснях і своєю неповторною природною красою приваблює туристів з України і світу, живить чистими водами Карпати, є гостинною домівкою для «червонокнижних» видри, марени, головача й інших рідкісних риб і тварин.
Натомість Білий Черемош нині у значно гіршому стані. На Верховинщині це як річка-вигнанець. І люди, які живуть на її берегах, теж. Але цінність Білого Черемошу як річки була не меншою, ніж Чорного. Та внаслідок перекриття греблею Яблуницької ГЕС у верхню частину річки можуть проскочити лише окремі головачі, а туристи відмовляються їхати сюди, щоб не носити плоти попри безводну ділянку в Яблуниці. На Пробійнівці — притоці Білого Черемошу — збудовано дві малі ГЕС, що не лише перекрили річку, а й стали причиною знищення водоспаду, що своїм існуванням «заважав» трубі. Безгосподарність, що супроводжується скиданням у річку тирси від лісопиляння, і браконьєрство теж завдають великої шкоди річці. Попри це Білий Черемош ще живий і все ще унікальний. і потребує захисту не лише силами громад, екологів і туристів, а й відповідним охоронним статусом. На жаль, на заваді захисту річки стала жадоба можновладців до грошей. Ще кілька років тому від тодішніх керівників району можна було почути «плани», згідно з якими Білий Черемош мав би перетворитись на промислову зону з будівництвом ГЕС. Таке ставлення до річки пояснювали тим, що цього начебто хоче громада. Проте під час поїздок Білим Черемошем і притоками ми неодноразово переконувались, що це не так. Єдиним винятком була громада Пробійної. Решта ж — категорично проти ГЕС. Громада Білої Ріки, ніби підкреслюючи виправданість назви села, взагалі показала дива стійкості, коли, захищаючи річку, чергувала вдень і вночі, влітку і взимку, попри шалений тиск з боку забудовників і влади. Тоді вона отримала підтримку і екологів, і туристів, і місцевої на той момент опозиції. Всі стверджували, що Великий Черемош разом з Білим і Чорним Черемошем й усіма притоками треба неодмінно захистити від забудови ГЕСами.
Змінилися часи, і колишні політики-опозиціонери стали тепер при владі. Аж раптом позиція декого з них кардинально змінилася. Очевидно, «гесівці» знайшли дуже переконливі аргументи, адже про те, як вони виступали проти ГЕС, пам’ятають їхні виборці, котрі живуть і на Білому Черемоші, а на наступних виборах вони докладно дивитимуться, хто і як змінював свої погляди.
Нові лобісти ГЕСів виявились хитрішими за попередників. Те, що вони розпочали робити, можна назвати «Операція «Кляуза». При цьому вирішили використати схему, яка, за дивним збігом обставин, вже випробувана на річці Сараті в басейні Білого Черемошу в сусідній, Чернівецькій області. Суть її полягає у використанні одного міфу та однієї маніпуляції.
Міф — це казки про «матінку Австрію» і про те, що так звані кляузи, тобто греблі, які були побудовані для сплаву деревини, не шкодять річці. Насправді ж Карпати істотно «полисіли» якраз за часів «матінки Австрії», котра карпатським лісом виплачувала Німеччині контрибуцію за програну війну. і, будуючи їх, Австрія думала лише про виплату контрибуції, а не про збереження Карпат. Для риби кляузи були нездоланною перешкодою, і саме тоді, наприкінці ХIХ — на початку ХХ століть, відбулося перше стрімке скорочення рибних запасів у Черемоші. Частина риби вціліла лише тому, що тоді не було ні браконьєрів з електровудками й іншими сучасними засобами її нищення, ні таких забруднень берегів та самих річок. До того ж уже в 1927 році величезна повінь зруйнувала кляузи, як карткові будинки, і згодом лише деякі з них було відновлено. А до 80-х років минулого століття діючих кляуз взагалі не залишилось.
Що стосується малих і міні-ГЕС, то вони на греблях-кляузах неодмінно з’являться. Ця схема-маніпуляція вже пропрацьована у Сараті, де проектом спочатку передбачали лише відновлення кляузи, а згодом на неї встановили трубу і в її кінці — турбіну та генератор. Ось тобі і мала ГЕС. При цьому було нахабно занижено категорію складності об’єкта та не проведено екологічної експертизи тощо. Саме будівництво вели на території Черемоського заказникаѕ Словом, порушень багато, але попри це незаконне будівництво ведеться і далі. Можливо, тому, що, за дивним збігом обставин, компанія, яка веде його, із Вінниці — рідного міста Президента і голови уряду. Черговий збіг: ті, хто нині на Верховинщині агітує за кляузи і малі ГЕС, на останні вибори йшли від Блоку Петра Порошенка «Солідарність».
Тоді, коли греблі-кляузи-труби перекриють річку, про туризм, зокрема водний і екологічний, на Білому Черемоші можна буде забути. Про дунайського лосося, миня, марену — також.
На кляузи, кажете, поїдуть дивитись? Можливо, на одну і поїдуть. На найближчу, до якої буде добра дорога. А далі — ні, бо кому цікаво побачити ще 5-6 таких самих кляуз, та ще й тратити на це час і гроші. Нині у верхів’ях Білого Черемошу, на Перкалабі, є досить добре збережена кляуза кронпринца Рудольфа. Ось її і варто було б зберегти в автентичному вигляді, а не як фетиш під ГЕС. і зберегти як єдину на Білому Черемоші. Тоді б за цією цікавинкою люди піднімалися вгору долиною Білого Черемошу, звідки могли б стартувати туристичні маршрути, а вздовж дороги на Перкалабу могла б розвиватись туристична інфраструктура.
Питання можна поставити й інакше: що дасть державі і, зокрема, енергосистемі України використання потенціалу Білого Черемошу для виробництва електроенергії? Тисячні частки відсотка у регіоні, де і так існує надлишок електроенергії і де найбільші її виробники — Бурштинська ТЕС і Добротвірська ТЕС — продають струм за кордон за ціною, нижчою, ніж «зелений тариф» для малих і міні-ГЕС. Для порівняння зазначимо, що 1 кВт/год. електроенергії Україна продає до Польщі за 7,5 євроцента, тоді як за 1 кВт/год. електроенергії, виробленої малими, міні- та мікро-ГЕС, держава платить їхнім власникам від 10 до 17 євроцентів.
А що це дасть місцевим жителям? Обіцянки від влади. і забудовану річку. і відсутність перспектив для заробляння на туризмі. Бо після цього тут залишиться лише один заробіток — для власників ГЕС. і все.
Альтернатива цьому є — збереження річки шляхом створення заказника.
Що статус заказника дасть природі і людям? По-перше, гарантії збереження Білого Черемошу в природному стані, без забудови, та перспективу його внесення до Європейської смарагдової мережі — мережі найцінніших природних об’єктів. По-друге, можливість збереження і поступового відновлення чисельності рідкісних видів риб — головача, марени та інших і, відповідно, перспективу розвитку пізнавального і рибальського туризму. По-третє, можливість побудови ефективного рибоходу, забезпечення екологічних пропусків або ж знесення греблі Яблунецької ГЕС як перешкоди для річки, риби і туризму. і в підсумку — можливість туристичного розвитку прирічкових поселень: від Кутів і Устерік до Сарати і Перкалабу.
Під час маніпулятивних дій, котрі вчиняли представники влади, не зацікавлені у збереженні Білого Черемошу, серед депутатів місцевих рад активно поширювали чутки про те, що створення заказника, мовляв, призведе до того, що на річку нікого з місцевих не пускатимуть, її обгородять парканом, не дадуть набирати воду чи забудують ГЕСами. Цілком відповідально заявляю, що це відверта брехня.
Відповідно до проекту «Положення про заказник на Черемоші і Білому Черемоші» у ньому передбачено суворе дотримання норм Водного кодексу України, тобто базового водного законодавства. До речі, всі ці вимоги діють і нині, проте статус заказника передбачає особливу увагу до збереження річки. Документ також обумовлює заборону всіх заходів, котрі можуть призвести до зміни гідрологічного режиму заказника. Ця норма якраз і передбачає заборону на будь-які зміни природних процесів у річці, таких як будівництво гребель, ГЕСів, прокладання труб тощо, а також заборону промислового рибальства, яке тут, власне, ніколи і не велося. Натомість любительське рибальство дозволяється.
Проект «Положення про заказник на Черемоші і Білому Черемоші» передбачає також заборону на добування піщано-гравійних матеріалів, яка, нагадаю, і тепер діє, тому його створення в цьому плані нічого не змінює. Також згідно з документом мають бути заборонені забудова і порушення берегової смуги — норма, яка існує у Водному кодексі для всіх річок і нині, а також забруднення, засмічення та інші дії, що призводять до погіршення умов існування іхтіофауни, зміни фізичних і хімічних властивостей води, зниження її здатності для самоочищення, що, до речі, теж заборонено робити нині повсюдно, а не лише у заказнику.
Зазначимо, що у проекті положення прямо прописано і те, що у заказнику робити можна. Дозволяється проведення заходів з поліпшення охорони і захисту природних комплексів та з підтримки аборигенних видів риб на підставі висновків наукових установ, ведення науково-дослідних робіт. Дозволяються також водний туризм і любительське рибальство.
Але найкраще громадам на Білому Черемоші і Черемоші, всім, у кого є сумніви чи хто керується чутками, самим поглянути на Чорний Черемош, на якому в 1996 році було створено заказник. Права місцевих людей там жодним чином не порушено, туристів і роботи — на кілька порядків більше, а апетити забудовників вдається успішно стримувати. Тож самі порівнюйте і робіть висновки. Майбутнє Білої Річки і ваших дітей сьогодні залежить від вас.
Черемошу, оспіваному поколіннями горян у піснях і казках, нині загрожують серйозні небезпеки. Одна небезпека — малі ГЕС, яких уже більше десятка напланували на Чорному, Білому і Великому Черемошах. Друга — браконьєрство та забруднення вод річок неочищеними побутовими стоками.
Звісно, все і відразу вирішити неможливо, але природоохоронці взялися до роботи. Перше, що було вирішено зробити, — захистити Черемош від забудови. Адже після перекриття греблями гірська річка перетвориться на систему замулених ставків. А риба, життя якої залежить від течії і яка охороняється в Європі — головач (дунайський лосось), марена, — просто вимре. Будівництво гребель, водосховищ і забір води у труби призведуть до того, що річки стануть втрачати власне ті властивості, завдяки яким вони нині є унікальними. А деякі ділянки їх русел узагалі можуть залишитись без води. Наочно те, що відбувається з річками завдяки «гесівцям», вже нині можна побачити на Білому Черемоші в Яблуниці, а також у Грамотному — Пробійнівці, що на Білому Черемоші. Місця спаплюженої природи, мертві для туризму.
Чорний і Білий Черемоші подібні, але є відмінність, що одразу ж впадає в око. Чорний Черемош сьогодні захищений. Погоджуся з максималістами, що захист цей мінімальний, та він таки є. З одного боку, це активність громад, екологів і туристів, які стали на захист Чорної річки. З другого боку — статус гідрологічного заказника місцевого значення, який їй надано. Він захищає річку на іншому рівні — як об’єкт природно-заповідного фонду, тобто об’єкт, що перебуває під особливою охороною держави. На річці заборонено змінювати гідрологічний режим, тобто ті природні процеси, які протягом тисяч років зробили Черемош Черемошем. Щоб річка залишалась живою і здоровою, з рибою, з камінням, чиста і недоторкана. Такий Черемош живе у піснях і своєю неповторною природною красою приваблює туристів з України і світу, живить чистими водами Карпати, є гостинною домівкою для «червонокнижних» видри, марени, головача й інших рідкісних риб і тварин.
Натомість Білий Черемош нині у значно гіршому стані. На Верховинщині це як річка-вигнанець. І люди, які живуть на її берегах, теж. Але цінність Білого Черемошу як річки була не меншою, ніж Чорного. Та внаслідок перекриття греблею Яблуницької ГЕС у верхню частину річки можуть проскочити лише окремі головачі, а туристи відмовляються їхати сюди, щоб не носити плоти попри безводну ділянку в Яблуниці. На Пробійнівці — притоці Білого Черемошу — збудовано дві малі ГЕС, що не лише перекрили річку, а й стали причиною знищення водоспаду, що своїм існуванням «заважав» трубі. Безгосподарність, що супроводжується скиданням у річку тирси від лісопиляння, і браконьєрство теж завдають великої шкоди річці. Попри це Білий Черемош ще живий і все ще унікальний. і потребує захисту не лише силами громад, екологів і туристів, а й відповідним охоронним статусом. На жаль, на заваді захисту річки стала жадоба можновладців до грошей. Ще кілька років тому від тодішніх керівників району можна було почути «плани», згідно з якими Білий Черемош мав би перетворитись на промислову зону з будівництвом ГЕС. Таке ставлення до річки пояснювали тим, що цього начебто хоче громада. Проте під час поїздок Білим Черемошем і притоками ми неодноразово переконувались, що це не так. Єдиним винятком була громада Пробійної. Решта ж — категорично проти ГЕС. Громада Білої Ріки, ніби підкреслюючи виправданість назви села, взагалі показала дива стійкості, коли, захищаючи річку, чергувала вдень і вночі, влітку і взимку, попри шалений тиск з боку забудовників і влади. Тоді вона отримала підтримку і екологів, і туристів, і місцевої на той момент опозиції. Всі стверджували, що Великий Черемош разом з Білим і Чорним Черемошем й усіма притоками треба неодмінно захистити від забудови ГЕСами.
Змінилися часи, і колишні політики-опозиціонери стали тепер при владі. Аж раптом позиція декого з них кардинально змінилася. Очевидно, «гесівці» знайшли дуже переконливі аргументи, адже про те, як вони виступали проти ГЕС, пам’ятають їхні виборці, котрі живуть і на Білому Черемоші, а на наступних виборах вони докладно дивитимуться, хто і як змінював свої погляди.
Нові лобісти ГЕСів виявились хитрішими за попередників. Те, що вони розпочали робити, можна назвати «Операція «Кляуза». При цьому вирішили використати схему, яка, за дивним збігом обставин, вже випробувана на річці Сараті в басейні Білого Черемошу в сусідній, Чернівецькій області. Суть її полягає у використанні одного міфу та однієї маніпуляції.
Міф — це казки про «матінку Австрію» і про те, що так звані кляузи, тобто греблі, які були побудовані для сплаву деревини, не шкодять річці. Насправді ж Карпати істотно «полисіли» якраз за часів «матінки Австрії», котра карпатським лісом виплачувала Німеччині контрибуцію за програну війну. і, будуючи їх, Австрія думала лише про виплату контрибуції, а не про збереження Карпат. Для риби кляузи були нездоланною перешкодою, і саме тоді, наприкінці ХIХ — на початку ХХ століть, відбулося перше стрімке скорочення рибних запасів у Черемоші. Частина риби вціліла лише тому, що тоді не було ні браконьєрів з електровудками й іншими сучасними засобами її нищення, ні таких забруднень берегів та самих річок. До того ж уже в 1927 році величезна повінь зруйнувала кляузи, як карткові будинки, і згодом лише деякі з них було відновлено. А до 80-х років минулого століття діючих кляуз взагалі не залишилось.
Що стосується малих і міні-ГЕС, то вони на греблях-кляузах неодмінно з’являться. Ця схема-маніпуляція вже пропрацьована у Сараті, де проектом спочатку передбачали лише відновлення кляузи, а згодом на неї встановили трубу і в її кінці — турбіну та генератор. Ось тобі і мала ГЕС. При цьому було нахабно занижено категорію складності об’єкта та не проведено екологічної експертизи тощо. Саме будівництво вели на території Черемоського заказникаѕ Словом, порушень багато, але попри це незаконне будівництво ведеться і далі. Можливо, тому, що, за дивним збігом обставин, компанія, яка веде його, із Вінниці — рідного міста Президента і голови уряду. Черговий збіг: ті, хто нині на Верховинщині агітує за кляузи і малі ГЕС, на останні вибори йшли від Блоку Петра Порошенка «Солідарність».
Тоді, коли греблі-кляузи-труби перекриють річку, про туризм, зокрема водний і екологічний, на Білому Черемоші можна буде забути. Про дунайського лосося, миня, марену — також.
На кляузи, кажете, поїдуть дивитись? Можливо, на одну і поїдуть. На найближчу, до якої буде добра дорога. А далі — ні, бо кому цікаво побачити ще 5-6 таких самих кляуз, та ще й тратити на це час і гроші. Нині у верхів’ях Білого Черемошу, на Перкалабі, є досить добре збережена кляуза кронпринца Рудольфа. Ось її і варто було б зберегти в автентичному вигляді, а не як фетиш під ГЕС. і зберегти як єдину на Білому Черемоші. Тоді б за цією цікавинкою люди піднімалися вгору долиною Білого Черемошу, звідки могли б стартувати туристичні маршрути, а вздовж дороги на Перкалабу могла б розвиватись туристична інфраструктура.
Питання можна поставити й інакше: що дасть державі і, зокрема, енергосистемі України використання потенціалу Білого Черемошу для виробництва електроенергії? Тисячні частки відсотка у регіоні, де і так існує надлишок електроенергії і де найбільші її виробники — Бурштинська ТЕС і Добротвірська ТЕС — продають струм за кордон за ціною, нижчою, ніж «зелений тариф» для малих і міні-ГЕС. Для порівняння зазначимо, що 1 кВт/год. електроенергії Україна продає до Польщі за 7,5 євроцента, тоді як за 1 кВт/год. електроенергії, виробленої малими, міні- та мікро-ГЕС, держава платить їхнім власникам від 10 до 17 євроцентів.
А що це дасть місцевим жителям? Обіцянки від влади. і забудовану річку. і відсутність перспектив для заробляння на туризмі. Бо після цього тут залишиться лише один заробіток — для власників ГЕС. і все.
Альтернатива цьому є — збереження річки шляхом створення заказника.
Що статус заказника дасть природі і людям? По-перше, гарантії збереження Білого Черемошу в природному стані, без забудови, та перспективу його внесення до Європейської смарагдової мережі — мережі найцінніших природних об’єктів. По-друге, можливість збереження і поступового відновлення чисельності рідкісних видів риб — головача, марени та інших і, відповідно, перспективу розвитку пізнавального і рибальського туризму. По-третє, можливість побудови ефективного рибоходу, забезпечення екологічних пропусків або ж знесення греблі Яблунецької ГЕС як перешкоди для річки, риби і туризму. і в підсумку — можливість туристичного розвитку прирічкових поселень: від Кутів і Устерік до Сарати і Перкалабу.
Під час маніпулятивних дій, котрі вчиняли представники влади, не зацікавлені у збереженні Білого Черемошу, серед депутатів місцевих рад активно поширювали чутки про те, що створення заказника, мовляв, призведе до того, що на річку нікого з місцевих не пускатимуть, її обгородять парканом, не дадуть набирати воду чи забудують ГЕСами. Цілком відповідально заявляю, що це відверта брехня.
Відповідно до проекту «Положення про заказник на Черемоші і Білому Черемоші» у ньому передбачено суворе дотримання норм Водного кодексу України, тобто базового водного законодавства. До речі, всі ці вимоги діють і нині, проте статус заказника передбачає особливу увагу до збереження річки. Документ також обумовлює заборону всіх заходів, котрі можуть призвести до зміни гідрологічного режиму заказника. Ця норма якраз і передбачає заборону на будь-які зміни природних процесів у річці, таких як будівництво гребель, ГЕСів, прокладання труб тощо, а також заборону промислового рибальства, яке тут, власне, ніколи і не велося. Натомість любительське рибальство дозволяється.
Проект «Положення про заказник на Черемоші і Білому Черемоші» передбачає також заборону на добування піщано-гравійних матеріалів, яка, нагадаю, і тепер діє, тому його створення в цьому плані нічого не змінює. Також згідно з документом мають бути заборонені забудова і порушення берегової смуги — норма, яка існує у Водному кодексі для всіх річок і нині, а також забруднення, засмічення та інші дії, що призводять до погіршення умов існування іхтіофауни, зміни фізичних і хімічних властивостей води, зниження її здатності для самоочищення, що, до речі, теж заборонено робити нині повсюдно, а не лише у заказнику.
Зазначимо, що у проекті положення прямо прописано і те, що у заказнику робити можна. Дозволяється проведення заходів з поліпшення охорони і захисту природних комплексів та з підтримки аборигенних видів риб на підставі висновків наукових установ, ведення науково-дослідних робіт. Дозволяються також водний туризм і любительське рибальство.
Але найкраще громадам на Білому Черемоші і Черемоші, всім, у кого є сумніви чи хто керується чутками, самим поглянути на Чорний Черемош, на якому в 1996 році було створено заказник. Права місцевих людей там жодним чином не порушено, туристів і роботи — на кілька порядків більше, а апетити забудовників вдається успішно стримувати. Тож самі порівнюйте і робіть висновки. Майбутнє Білої Річки і ваших дітей сьогодні залежить від вас.
Коментар
Юрій Соловей: Поки я народний депутат, дериваційних ГЕС не буде
Як повідомляла «Галичина» у репортажі «У дорожню галузь прийшла приватна інвестиція», народний депутат України Юрій Соловей недавно взяв участь у церемонії відкриття сучасного асфальтобетонного заводу на Коломийщині й заодно ознайомився з ходом ремонтних робіт на відрізку Яблунів—Косів—Верховина дороги Р-24 Татарів—Кам’янець-Подільський, яку ще називають «Золотою підковою Карпат». Користуючись нагодою, наш кореспондент запитав парламентаря, якою є його позиція стосовно будівництва ГЕС на гірських річках Верховинщини, зокрема на Черемоші.
— Будівництво малих ГЕС на гірських річках треба забороняти. Однозначно, — наголосив у коментарі для газети «Галичина» народний депутат України Юрій СОЛОВЕЙ. — Я навіть вніс відповідні поправки до законодавства. Особливо, що стосується проектів гідроелектростанцій, які передбачають «вбирання» річок у труби, — їх категорично треба заборонити. Поки я народний депутат, жодної дериваційної ГЕС у тому краї збудовано не буде. Це я вам можу гарантувати. Міні-ГЕС, які можуть бути протипаводкові — це інше питання. Але треба обов’язково робити оцінку впливу на довкілля.
Микола ПЕТРИЧУК.
Як повідомляла «Галичина» у репортажі «У дорожню галузь прийшла приватна інвестиція», народний депутат України Юрій Соловей недавно взяв участь у церемонії відкриття сучасного асфальтобетонного заводу на Коломийщині й заодно ознайомився з ходом ремонтних робіт на відрізку Яблунів—Косів—Верховина дороги Р-24 Татарів—Кам’янець-Подільський, яку ще називають «Золотою підковою Карпат». Користуючись нагодою, наш кореспондент запитав парламентаря, якою є його позиція стосовно будівництва ГЕС на гірських річках Верховинщини, зокрема на Черемоші.
— Будівництво малих ГЕС на гірських річках треба забороняти. Однозначно, — наголосив у коментарі для газети «Галичина» народний депутат України Юрій СОЛОВЕЙ. — Я навіть вніс відповідні поправки до законодавства. Особливо, що стосується проектів гідроелектростанцій, які передбачають «вбирання» річок у труби, — їх категорично треба заборонити. Поки я народний депутат, жодної дериваційної ГЕС у тому краї збудовано не буде. Це я вам можу гарантувати. Міні-ГЕС, які можуть бути протипаводкові — це інше питання. Але треба обов’язково робити оцінку впливу на довкілля.
Микола ПЕТРИЧУК.
http://www.galychyna.if.ua/publication/society/mifom-pro-kljauzi-maskujut-gesi/
Немає коментарів:
Дописати коментар